|
НЕ СПОРТИВНО!
«РОЗСТУПИСЬ, КРЕМЕНЧУЦЬКІ БОЛІЛЬНИКИ ЙДУТЬ»
Це було грандіозне видовище...
Одинадцять автобусів з яскравими написами «КрАЗ» та синьо-білими прапорами у вікнах урочисто в’їхали з кременчуцького тракту до Полтави. По кольору прапорів не важко було здогадатися, що завітали до нас не просто гості з наддніпрянського міста, а найзавзятіші болільники кременчуцького «Кременя», який того дня мав схрестити свої сили з полтавською «Ворсклою».
Та справжнє видовище було попереду.
Ви, напевне, думаєте, що на стадіоні?
Помиляєтесь!
Небачене видовище розпочалось значно раніше, ще на розі вулиць Пушкіна і Червоноармійської, як тільки туди звернув один із автобусів. Двері салону розчинилися, і з нього буквально вивалився – з улюлюканням, свистом і криком – натовп.
- Ану, геть з дороги! – гукали здивованим перехожим молодики.
- Розступись, бо розмету! - «диригував» котрийсь із них недопитою пляшкою.
- Хто не з нами, той проти нас, мать вашу!.. - лунало серед свисту, ревіння труб, барабанного бою і брутальних вигуків.
Перехожі, що в цей час поспішали з роботи додому чи в дитсадок за дітьми, здивовано тулилися до парканів.
- Що за стадо? - стинали вони плечима.
- Не інакше як клієнти витверезника утекли з нього…
- Ні, схоже, що це мешканці психлікарні…
А насправді це були кременчуцькі болільники, які розперезувались дедалі більше, заважаючи пішоходам і машинам, вкриваючи все навколо відбірною термінологією, далекою не тільки від спорту, але й від звичайного людського словника, очевидно, демонструючи таким чином підтримку своєї улюбленої команди.
- Шановні болільники, - підійшли до них співробітники в міліцейській формі. - Не забувайте, що ви знаходитесь в громадському місці. І, мабуть, «Кремінь» чекає від вас не такої підтримки.
- Що?!! Нас повчають?! - задерикувато відколовся від натовпу один із захмелілих болільників, двадцятирічний Володимир Дрозд.
- Та наш «Кремінь» вашу «Ворсклу»…
Далі посипалась така нецензурщина, яка не піддається ніякому відтворенню.
- За хуліганство, до того ж у нетверезому стані, доведеться відповідати, - взяли його під руки міліціонери.
- Братва, виручай наших! - кинувся на допомогу затриманому Юрій Жовко.
Цей болільник, очевидно, знав лише один засіб спілкування - кулаки, тому одразу застосував їх до людей, які були при виконанні службових обов’язків.
Та «кулачна дипломатія» цих «гарячих» болільників закінчилась, звичайно ж, документальним засвідченням ступеня їх сп’яніння і тим, що місце на стадіоні їм довелося проміняти на місце… за гратами.
Вже наступного дня Володимир Дрозд, 23 років, ті Юрій Жовко, 26 років, обидва кременчужани, обидва сусіди - мешканці вулиці Героїв Бреста, і обидва в даний час непрацюючі, стояли перед суддею Октябрського райнарсуду м. Полтави І.Є. Шеховцовим. Зачитавши їм чималенький реєстр їх учорашніх подвигів, суддя запитав кожного по черзі:
- Було таке?
Жовко категорично заперечив:
- Я нічого не робив. Я тільки кашкета збив з міліціонера.
А Дрозд, протверезівши за ніч, невпевнено додав:
- Щось було, але я туманно пам’ятаю, бо ще й досі голова болить…
Нині для «провітрювання голів» кожному з них приписані «ліки» так званої трудотерапії: Жовку - на 15 діб, а Дроздові - на 10.
А матч між «Кременем» і «Ворсклою» закінчився нічийним рахунком - 0:0. Чи то від радості, чи від досади кременчуцькі болільники «салютували» в його честь на стадіоні димовою шашкою, добряче «посліпивши» тих, хто прийшов на спортивне, а побачив ще й дикунське видовище.
Кажуть, що поболіти за «Кремінь» приїздили і представники «мерії» міста Кременчука. Згідно з положенням, у кожному автобусі мали бути і старші груп, адже організаторами цієї поїздки були, напевне, профкоми підприємств. Цікаво, якої вони думки про своїх болільників? Бо коли автобуси з ними від’їжджали з Полтави, видовище теж було неповторне. У багатьох вікнах поряд з синьо-білими прапорами, символами команди «Кремінь», болільники розмахували ще одними символами - пляшками з-під горілки...
В. ЛИС
ІНФОРМАЦІЯ ДЛЯ РОЗДУМІВ
Після названого вище футбольного матчу ми зв’язалися з начальником кабінету профілактики Полтавського медвитверезника В.В. Старовойтовим. Він повідомив нам, що 4 червня із стадіону «Колос» витверезник одержав солідне поповнення - 9 чоловік, які «забили чарку», як кажуть, у свої ворота.Назвемо ж і ми «команду» цих «чаркоболістів», для яких похід на стадіон означає похід на пляшку:
В.Г. Старижко, 65 р. н., полтавець, живе по вул. Луговій, 131, кв.2;
В.І. Долягін, 45 р. н., полтавець, живе по вул. Чураївни, 3, кв. 80, технолог заводу «Легмаш»;
С.В. Гриценко, 71 р. н., полтавець, живе по вул. Гожулянській, 18, кв. 60, учень СПТУ-23;
В.О. Скиба, 50 р.н., полтавець, живе по пров. Грабиновському, 30, водій АТП «Південзахіденергобуду»;
В.Г. Перекупка, 52 р. н., кременчужанин, живе по вул. Пролетарській, 45, вантажник шкіряного комбінату;
В.Ф. Гончар, 56 р. н., полтавець, живе по вул. Хоткевича, 3, кв. 100, не працює;
М.Ю. Гудзь, 51, р. н., полтавець, живе по вул. Тімірязєва, 42, водій РБУ по озелененню;
С.Г. Шпак, 55 р. н., кременчужанин, живе по вул. Декабристів, 28, водій об’єднання «Укрбургаз»;
А.Г. Ковальчук, 69 р. н., кременчужанин, живе по вул. Декабристів, 28, водій об’єднання «Укрбургаз»; Джерело: газета «ЗОРЯ ПОЛТАВЩИНИ» (№ 133 (17533) від 13 червня 1990 року)
Автор: В. ЛИС
Скан газети
 
Інформацію надав Олександр, вболівальник-ветеран |
