|
«Ворскла» - «Кремінь»
В об’єктиві фотокора - зустріч команд-земляків 4 червня на полтавському стадіоні «Колос». Бойова нічия - 0:0. Четверта між майстрами футболу Полтави і Кременчука в рамках чемпіонатів СРСР. А 3 інші матчі закінчувалися перемогою полтавців. Різниця м’ячів - 9:2. Певно, мало хто знає, що вперше футболісти цих міст зустрілися ще 2 серпня 1915 року. Про це, а також про інші цікаві факти повідомила програма, випущена до матчу «Ворскла» - «Кремінь». Нажаль, вона не всім дісталась, бо була віддрукована малим тиражем…
Ох, футбол! І що ти робиш з нашим братом-болільником… Змушуєш «вмирати» від пропущеного м’яча і «воскресати» від забитого, стискатись і залізний м’яз і - розпускатись, немов пружина.
Ох, футбол!
Люблять тебе - і світовий, і периферійний.
Аж одинадцять автобусів з яскравими написами «КрАЗ» доставили уболівальників кременчуцького «Кременя» в Полтаву, де він зустручався з «Ворсклою». Оце було видовище! Полтавці навіть не сподівались, що кременчужани підготують їм сюрприз - на честь цієї події влаштують театралізовану виставу-пародію на болільників-хуліганів.
Як тільки один з автобусів завернув з вулиці Пушкіна на Червоноармійську, тут все і почалося. Двері його розчинилися, і кременчуцькі болільники, пародіюючи безкультурний натовп, з криками, свистом, улюлюканням рушили вулицею. Чимало з них хиталися, вдаючи, нібито були напідпитку. Ревіли труби, гриміли барабани…
- Геть з дороги, коли кременчуцькі болільники йдуть! - горланив перехожим самодіяльний молодик.
- Хто не з нами, той проти нас, мать вашу!.. - видав свою репризу інший.
Тільки перехожі не здогадувались, що це вистава, а сприймали «аматорів» за клієнтів витверезника, які втекли з нього, чи то за пацієнтів розформованої психлікарні…
Міліціонери, теж не підозрюючи, що це театралізована вистава, зробили зауваження одному з артистів - двадцятитрьохрічному Володимиру Дрозду.
- Що?! - обурився той втручанням у сценарій і ще з більшою душевністю продовжив: - Та наш «Кремінь» вашу «Ворсклу»…
Далі посипались нецензурщина в дусі такого сильного самодіяльного реалізму, що відтворенню на папері не підлягає.
Але міліціонери були на посту, їм не до мистецтва. Тож і взяли під руки Дрозда і повели до машини. Його товариш, інший болільник Юрій Жовко, не міг дозволити, щоб вистава зірвалась, і кинувся визволяти захопленого «в полон» клоуна оригінального жанру. Прийоми він теж застосував оригінальні, за сценарієм - і кашкет міліціонера раптом покотився по асфальту.
Тут їх, нарешті, обої як належить, оцінили і забрали. Всі думали, що виступати їм тепер на великій сцені. А вийшло навпаки - у маленькому залі Октябрського народного суду, де суддя теж був на посту і не зрозумів, що прибулі - жертви мистецтва. Назвали їх виступи хуліганством і стані алкогольного сп’яніння, за що Жовку - 15, а Дрозду - 10 діб трудотерапії.
Отак постраждали хлопці за футбол. Але їх однодумці по команді довели сценарій до кінця. І вже на стадіоні чи то від радості, чи від досади за нічийний результат запалили димову шашку...
Від’їжджали кременчуцькі болільники у неповному складі, залишивши у суді та витверезнику кількох своїх «нападаючих».
Хотілося б заради поваги до футболістів «Кременя» почути підтвердження, що з боку їх прихильників то була інсценізація вистави-пародії на болільників-хуліганів. Не могли ж справжні болільники хорошої команди насправді влаштувати такий скандал. Адже поїздка ця була організована, мабуть, профкомами підприємств, і в кожному автобусі мали бути старші груп. Та й на матчі, кажуть, були представники кременчуцької «мерії». Можливо, вони внесуть ясність у цей навколофутбольний спектакль?Джерело: газета «СПОРТ-КУР’ЄР» (№ 7. Червень, перший випуск, 1990 рік)
Автор: Ванда Лис
Фото: Володимир Мартиненко
Скан газети
 
Інформацію надав Олександр, вболівальник-ветеран |
