Кременчуцький футбол втретє увійшов у ту саму воду. Третя спроба місцевої команди зіграти у футбол на високому рівні. Два попередні етапи принесли вболівальникам чимало яскравих перемог, досягнень, позитивних емоцій, але закінчувались однаково - команди «Дніпро», що став бронзовим призером у класі «Б», і «Кремінь» кінця 80-х-90-х років, котрий досяг вищолігових вершин, припинили своє існування на футбольному небосхилі.

І ось нова спроба - новий кременчуцький «Кремінь» стартував у чемпіонаті України з футболу сезону 2005-2006 серед команд другої ліги. Втім відоме прислів'я говорить: хто не пам'ятає минулого, не має майбутнього. Так якою ж була історія кременчуцького футболу?

НАЗВУ «ДНІПРО» ЗАПАТЕНТУВАВ КРЕМЕНЧУК

Перша повоєнна серйозна футбольна команда мала Крюківську прописку. Ця подія нерозривно пов'язана з вагонобудівним заводом та Іваном Митрофановичем Приходьком. Новий, чудовий заводський стадіон став основою для успішних виступів команди «Авангард». Із п'ятдесятих років крюківські футболісти успішно виступають у чемпіонаті області, Кубку Полтавщини та чемпіонаті України серед колективів фізкультури. Одначе віддавати одноосібну першість «Авангарду», як команді, що почала диктувати «моду» у кременчуцькому футболі, все ж не зовсім справедливо. Були ще «Локомотив», «Дзержинець»... Тим не менше саме «Авангард» вийшов на новий всеукраїнський рівень. Крюків'янам знайшлася відповідь. І яка! Новостворена у 1960 році на базі заводу «Шляхмаш» команда стала не лише вагомою сторінкою місцевого футболу, але й запатентувала нову назву в Україні - «Дніпро». Так пізніше з'явилися відомий «Дніпро» (Дніпропетровськ), «Дніпро» (Черкаси), «Дніпро» (Могильов). Проте першим був - «Дніпро» (Кременчук).

«КОМАНДА МОЛОДОСТИ НАШЕЙ, КОМАНДА, БЕЗ КОТОРОЙ НАМ НЕ ЖИТЬ»

Стадіон «Шляхмаш», на матчах кременчуцького «Дніпра» 1960 року, збирав повні трибуни. Перемога у Кубку області - переможений полтавський «Локомотив», виступи у змаганнях серед команд фізкультури, все нові й нові звершення долав молодий колектив. До тих часів відносимо появу кременчуцького дербі «Дніпро»-«Авангард» на рівні чемпіонату області. Натовп кременчуцьких уболівальників ішов пішки через міст у Крюків, щоб підтримати улюблену команду. Сама команда, футбол, який вона показувала, це плід продуктивної діяльності її тренера Григорія Мірошника. А які футболісти виходили на поле (згадати склад 1960 року допомогла людина, котра може по праву вважатися спеціалістом з історії кременуцького футболу): воротар Анатолій Кузнєцов, польові гравці Олександр Іванов, Йосип Штифуца (у майбутньому майстер спорту, гравець відомих українських команд), Геннадій Ципленков, Геннадій Пьоришкін, Гога Сологашвілі, Петро Кут, Юрій Ячнєв (потім гравець київського «СКА»), Володимир Андрєєв, Василь Бубняк, Гарік Лавкін. Цих людей не можна не згадати. І хоч не всі вони були корінні кременчужани, однак зробили для нашого футболу дуже багато.

ПРОТИСТОЯННЯ «ДНІПРО» (КРЕМЕНЧУК) - «ДИНАМО» (КИЇВ
ЗАПАМ'ЯТАЛОСЯ НА ВСЕ ЖИТТЯ

Естафету «Дніпра» у шляхмахівців підхопили автобудівники. Саме своєрідна реорганізація команди «Дніпро» на базі КрАЗу, знову ж таки завдяки І.М.Приходьку, сприяла появі вже не тільки у місті, області, а й в Україні дуже сильного, конкурентноспроможного футбольного колективу. Участь у змаганнях серед команд класу «Б» (в СРСР тоді були два лігові формати - клас «А» та клас «Б») не стали для «Дніпра» межею досягнень. Кременчужани сезон за сезоном послідовно підіймалися щабелями турнірної таблиці. Піком став 1967 рік, коли «Дніпро» (Кременчук) здобув бронзові нагороди чемпіонату України у класі «Б». Успіху досягли і завдяки великій групі місцевих вихованців (дуже добре була налагоджена робота з підготовки власних футбольних кадрів), котрі стали основними гравцями «Дніпра» - Віктор Берест, Анатолій Скурський, Юрій Покос, Григорій Ковтун і нарешті незмінний другий тренер команди Станіслав Ждан. Апогеєм футбольних баталій для міста стало протистояння 67-го року у 1/16 кубка СРСР «Дніпро» (Кременчук) - «Динамо» (Київ). Ви уявляєте, «Динамо» під керівництвом Віктора Маслова, завітало до Кременчука. Склад найсильніший - Хмельницький, Сабо, Мунтян, Рудаков у воротах, Федір Медвідь, капітан команди Анатолій Біба. Що не ім'я, то зірка. Поняття «зайвий квиток» перестало існувати за багато днів до гри. Окрім сидячих одинадцяти тисяч місць на стадіоні «Дніпро» (тепер СК «Політехнік»), продали ще десять тисяч «вхідних». Сиділи у проходах, біля краю поля, залазили на ближні дерева, будинки. Сам матч видався таким, що змушував «ревіти» трибуни. Дуелі Сабо-Скурський, Берест-Хмельницький, нарешті протистояння капітанів Андрія Біби та центрального захисника «Дніпра», майстра спорту Миколи Савенкова стали незабутнім видовищем для футбольних гурманів. І хоча кременучжани програли 2:0, але гідно презентували наш футбол на Всесоюзному рівні (до речі, перед цим «Дніпро» у 1/32 фіналу переграв потужний владикавказький «Спартак»). На жаль, на кінець 60-х-початок 70-х років кременчуцький «Дніпро» наказав довго жити, та так більше під цією назвою і не «сплив» у футбольній історії.

«КРЕМІНЬ» ВІД БЕРЕСТА ДО ЯРЕМЧЕНКА

Здавалося, це було зовсім недавно. За допомогою автомобільно заводу у середині 80-х відтворюється футбольна команда, але під назвою «Кремінь». Футбольний клуб знайшов впливового прихильника - першого секретаря міського комітету партії Миколу Залудяка, який зробив дуже багато для становлення «Кременя» та його подальших виступів. Колишній захисник «бронзового Дніпра» Віктор Берест став головним тренером. Історію цієї команди добре пам'ятають футбольні вболівальники. Вона яскрава і в той же час трагічна. У змаганнях серед колективів фізкультури сяяли свої зірки - Чічіков, Мартиненко, Шаманський, Шельменко... Вже у 1988 році команда вийшла до другої союзної ліги. Із новим тренером Каменським прийшла нова хвиля талановитих гравців - Мурадян, Лінін, Мальованець, Кутельмах, Поляков, досвідчений колишній захисник київського «Динамо» Володимир Лозинський, брати Карпонаї - Тиберій, Альберт, Іван, які довгий час грали та працювали на благо команди. А скільки емоцій приніс турнір між другою та першими лігами - так звана «буферна зона» (суперники з Білорусі, Росії, Вірменії). І нарешті у 1992 році із появою на карті світу незалежної України «Кремінь» потрапив до когорти найсильніших команд держави - вищої ліги. Із 1992 по 1997 рік команда - незмінний учасник «вищолігових» змагань. Вдалі виступи під керівництвом тренерів Стрельцова, Тиберія Карпоная, Валерія Яремченка - потрапляння до десятки. Нові футбольні лідери Кременчука - голеадор Андрій Федьков (зараз грає у російській прем'єр лізі за грозненський «Терек»), захисник Сергій Леженцев (потім грав за «Динамо», «Чорноморець», «Таврію»), нападник Іван Карпонай, класний півзахисник Ігор Жабченко (наступна прописка «Чорноморець», «Ротор» (Волгоград), «Шахтар», збірна України), півзахисники Андрій Кирлик, Олег Ратій, захисник Сергій Сушко... Лебединою піснею «Кременя» у вищій лізі стало друге коло сезону 1995/1996, коли команду тренував відомий спеціаліст Валерій Яремченко, котрий привіз із «Шахтаря» Матвєєва, Ателькіна та Леонова. Це, я вам скажу, був футбол вищого гатунку. На стадіон ходили, як на свято - подивитися на дріблінг Моті (Матвєєва), на майстерність Ателькіна. І результат став просто суперовим - третє місце за підсумками матчів другого кола. А потім усе поступово пішло нанівець. Яремченко і донетчани поїхали з команди. «Кремінь» зіграв свій останній сезон у вищій лізі. Прийняв вдома київське «Динамо» із Шевченком та Ребровим на чолі з Лобановським і покотився до першої, а потім другої ліг та «успішно» припинив своє існування. Не будемо вдаватися у перипетії тих подій.

Головне - у нас є футбольна спадщина. У нас є на чому вчитися. І новий етап у розвитку кременчуцького футболу будуватиметься не на порожньму місці. Вперед, «Кремінь» (Кременчук), до нових досягнень та вершин. Ми у тебе віримо!

Джерело: газета Програма Плюс (№ 33-34 від 19-26 серпня 2005р.)
Автор: Тарас Деркач